ФОРМУВАННЯ ХАРАКТЕРУ ПІДЛІТКА В СІМ’Ї

(Рекомендації для батьків від соціального педагога)

Протягом багатьох століть виховання дітей здійснюється як у сім’ях, так і в суспільних установах. Ні, мабуть немає жодної педагогічної системи, у якій би не зачіпалися питання сімейного виховання.

Великі російські демократи говорили про тісний зв’язок сімейного виховання з громадським життям народу і про те , що сімейне виховання ніяк не може бути протипоставлене суспільному. Разом з тим вони відзначали, що розумна батьківська любов має величезну силу впливу. Герцен казав, що виховання дітей не особиста справа батьків, а їхній громадянський обов’язок; дитина вже своєю появою на світ покладає на батьків нові обов’язки і виводить батьків зі сфери особистого життя у сферу суспільної діяльності.

У суспільстві родина і школа спільно вирішують загальні задачі виховання щасливої людини, вони разом несуть перед суспільством відповідальність за це.

У наших родинах незмінно зріс інтерес до питань виховання , підвищився рівень педагогічних знань. Розширення просвітницько – роз’яснювальної роботи серед батьків, зростання видань педагогічної літератури, систематичні передачі по радіо і телебаченню, безумовно, привели до визначених результатів. У багатьох родинах виховання дітей покращилося, багато чого робиться для всебічного розвитку дітей, їхньої загальної культури. На питання , у чому виявляється ваша турбота про виховання дітей, батьки дають цікаві відповіді. У них виявляється не тільки турбота про їхнє здоров’я, і їх навчальні успіхи, але і прагнення батьків перебороти конкретні недоліки у поведінці дитини, вплинути на формування характеру, на розвиток інтересів , правильно організувати її дозвілля , підвищити її естетичну культуру. Разом з тим багато батьків прямо заявляють, що їм самим доводиться безупинно поповнювати свої власні знання , багато читати, дізнаватися для того , щоб задовольнити допитливість дітей , щоб з гідністю виконувати свій батьківський обов’язок. Батьки усе краще розуміють , що виховання в родині ґрунтується на вихованні батьків.

Зростає виховна роль родини, однак багато ще труднощів і недоліків у сімейному вихованні. Існують певні об’єктивні причини, які заважають правильному сімейному вихованню: несприятливі житлові умови , в яких знаходиться досить багато родин , невисока культура побуту , велике витрачання сил , особливо жінок , на важку домашню працю.

Але є і суб’єктивні причини. Саме в родині частіше, ніж у будь якій сфері, гніздяться різні забобони і дурні традиції. Не переборний ще в окремих родинах помилковий погляд батьків на виховання дітей як на стихійний процес, як на явище саморозвитку; має місце і нагадування того , що виховання повинне бути цілеспрямованим і організованим завжди і скрізь, у школі й родині. Розповсюдженою помилкою є переоцінка батьків виховних можливостей школи і недооцінка власних. З іншого боку , надмірна опіка, невтримні прояви батьківських почуттів заважають розвиткові самостійності дітей , відповідальності їх за свою поведінку , призводить до конфлікту між дітьми і батьками.

На сімейному вихованні позначаються і пережитки старого , які найчастіше виявляються у міщанському уявлені про щастя, що позначається в деяких родинах лише з матеріальною забезпеченістю й особистим благополуччям. Мають місце в окремих і фізичні покарання, брутальність, розбещеність, приниження людської гідності дитини. Лихом для родини є пияцтво.

Незнання своїх дітей, небажання рахуватися з особливостями їхнього розвитку є причиною багатьох невдач і помилок у вихованні. Спільна виховна діяльність батька і матері , здорова атмосфера трудової родини, що живе повнокровним життям, широкими суспільними інтересами, справедливі вимоги і чуйність, послідовний розвиток самостійності дітей – ось що запобігає невдачі у вихованні.

Сім’я – первинний осередок суспільства, він є тим середовищем , у якому з найбільшим успіхом здійснюється виховний вплив на дітей.Тут вини одержують перші знання у навколишньому середовищі, перший соціальний досвід.

У школі вчитель навчає і виховує , а батьки не тільки виховують, вони живуть разом з дітьми. У них більше точок дотику , ширші можливості впливу на дітей у різноманітних життєвих умовах. Крім того, сімейний колектив – це спільна діяльність, побут відносини – більш стабільний , ніж шкільний, у якому більш – менш часто змінюється і склад дитячого колективу, і вчителі. Разом з тим родина поєднує людей різних за віком, досвідом і професією. І чим більший життєвий і соціальний досвід членів родини, вища їхня культура і кращі взаємини, тим сильніше родина може впливати сприятливо на виховання дітей.

Родина сприяє виробленню багатьох навичок і звичок – трудових, гігієнічних, культурних і моральних. У сім’ї виховується характер, формулюються переконання. Переконання , сформовані в дитинстві, найбільш міцні, діючі. У родині діти знайомляться з відношенням дорослих до своїх обов’язків, праці, до подій, що відбуваються, їхня думка завжди дуже впливає на дітей, вчинки. Це формує суспільні інтереси дитини, її ідеали, породжує в неї бажання взяти активну участь в житті суспільства, народжує велику і гарну мрію, впливає на її життєві ціни. Батьки повинні чітко уявляти, кого їм треба виховувати, яких людей потребує суспільство, яка людина може принести користь і радість родині і всім людям. Знання дитини, розуміння її вікових та індивідуальних особливостей – неодмінна умова її правильного виховання в родині. Ці знання дозволяють батькам правильно визначити вимоги до дитини, розвивати її інтереси та потреби.

У підлітковому віці процес вироблення своїх поглядів, власних думок і оцінок вимагає найчастіше зміни тону взаємин: поради замість наказу, доручення, розраховане на прояву і ініціативи і відповідальності замість деталізованого завдання – все це дозволяє батькам зберегти і зміцнити правильні відносини за дітьми у цьому віці.

Повага до дитини – це справедливе відношення до неї. Неприпустимі які- небудь заходи впливу, що ображають особистість. Непотрібні заборони, зауваження при сторонніх людях, безпринципний захист дитини, коли вона винна, як і даремне обвинувачення – усе це однаково шкідливо. Повага дитини – це визнання її особистості, людської гідності прояв віри в її можливості та сили, довіри до неї. Діти дуже тяжко переносять недовіру до них, дріб’язковий контроль, підозрілість, обман, нещирість. Вони гостро переживають зневажливе відношення до них.

Правильно поставлене виховання в родині закладає в дитині основи моральних якостей , необхідних для життя в суспільстві, зокрема такі як відповідальність, дисциплінованість, самостійність та ініціатива, доброзичливість і чуйність. Справжня батьківська любов учить дитину культури почуттів, розуміння добра, формує почуття обов’язку, чуйності. Любов, ласка , ніжність, які дитина сприймала в дитинстві, у подальшому допомагають їй правильно вирішувати складні життєві проблеми.

Тим часом у практиці сімейного виховання нерідко можна спостерігати випадки, коли батьки дуже люблять дітей , оберігають їх від усяких труднощів, піклуються про їхнє здоров’я , харчування ,навчання , а діти виростають грубими, жорстокими, егоїстичними, і в першу чергу це виявляється у ставленні до батьків. Як правило, у цих випадках винна не любов сама по собі, а нерозсудливість любові. Батьки самі ставили дітей у такі умови, за яких з них нічого, крім егоїстів, і не могло вирости.

Важливою умовою успішного виховання в сім’ї є авторитет батьків. Батьки повинні пам’ятати ,що всі їхні дії перебувають під постійним, безпосереднім контролем дітей. Незнання своїх дітей, небажання рахуватися з особливостями їхнього розвитку є причиною багатьох невдач і помилок у вихованні. Тільки поважаючи особистість дитини, можна допомогти їй стати людиною в найвищому змісті цього слова. Не можна дивитися на дитину як на власність, з якою що хочеш, те і можеш робити, як на тягар або іграшку. Необхідно навчитися бачити в дитині людину.